Общение

Сейчас 839 гостей и ни одного зарегистрированного пользователя на сайте

Наша кнопка

Если Вам понравился наш ресурс, Вы можете разместить нашу кнопку на своём сайте или в блоге.
html-код кнопки:

 


             

   


 

Уважаемые театралы! Наш сайт существует благодаря энтузиазму его создателей. В последнее время средств на оплату хостинга, даже с рекламой, стало не хватать. Поэтому просим всех неравнодушных посетителей воспользоваться формой поддержки, которая расположена ниже. Это помогло бы ресурсу выжить и избавиться от рекламы. На форме есть три способа платежа: с банковской карты, с баланса мобильного, из Яндекс-кошелька. Сумму перевода можно менять. СПАСИБО!

Апдейт: Друзья, благодаря вашей финансовой помощи удалось полностью очистить сайт от рекламы! Всем СПАСИБО! Надеемся, что ваша поддержка и впредь поможет содержать сайт в чистоте, не прибегая к вынужденному засорению его "жёлтым" мусором.

Олег Михайлов, Дар'я Верясова
Переклад: Костянтин Солов'єнко

Киця в чобітках

(Казка для маленьких принцес, їх матусь і бабусь)

Дійові особи

Карл - колишній швець.
Кішка Мура - сіра кішка.
Королева - блондинка, перефарбована у брюнетку.
Клара - принцеса.
Мізандрія - зла чаклунка, вона ж Гофмейстерина, вона ж Розбійниця.
Примара - натуральна блондинка.

/Ролі Королеви та Примари може грати одна актриса/

Сцена перша.
Дія відбувається в казковій країні, де королівським указом заборонені усі чоловічі професії. Тут немає ні мисливців, ні рибалок, ні пекарів, ні скороходів.
Ми з вами в хатині Карла. Колись цей миловидний юнак був шевцем. Але тепер усі його інструменти припадають пилом без діла на шевському верстаку, засунутому в далекий кут.
Карл сидить на стільці та розкриває конверт зі щойно отриманим листом.
Поруч треться Кішка Мура. Це звичайна сіра кицька. Втім, ні, не звичайна. Мура вміє говорити, ось тільки Карл поки не розуміє, про що вона йому муркотить.

КІШКА МУРА. Ну, що? Що там? Муррр!
КАРЛ. Почекай, Муро! Не заважай. Що ти все "мур" та "мур". Ой, та що з тобою говорити! Адже все одно не розумієш людської мови.
КІШКА МУРА. Це ти, мій милий Карле, не розумієш простих котячих слів! А я вашу мову давно вивчила. Муррр! Ну, давай вже, читай лист!
КАРЛ (дістає лист). Так, про що нам пише кузен Шарль… (Читає.) "Поздоров мене, дорогий Карле, я одружився!" От як! Одружився, значить! Ну, вітаю. Тільки хто це, цікаво, за нього пішов? Яка дурепа? Як думаєш, Муро?
КІШКА МУРА. Нічого я не думаю, читай вже! Муррр!
КАРЛ (читає). "Дружина моя принцеса, а сам я - маркіз Карабас!" (Схоплюється.) Ні, це вже ні в які ворота! Як так?! Тільки учора цей нероба був молодшим сином мірошника, а сьогодні… Що ж це виходить, він тепер принц, так?
КІШКА МУРА. Та що ж ти у мене запитуєш всю дорогу? Муррр!  Читай далі!
КАРЛ (читає). "Батько мій помер, а старші брати забрали собі його млин і віслюка, залишивши мені в спадок безпородного кота. Так от цей самий кіт і придумав, як одружити мене з принцесою". Спритно! Ти, Муро, на такі подвиги не здатна!
КІШКА МУРА. Ну от звідки ти знаєш? Я, може, на багато що здатна! Присягаюся своїми смужками! Муррр! А ось від тебе подвигів точно не дочекаєшся!
КАРЛ (читає лист). "Спершу цей кіт попросив у мене чоботи…" Навіщо котові чоботи? (Читає.) "Навіщо котові чоботи, запитав я його".
КІШКА МУРА. Муррр!
КАРЛ (читає лист). "Муррр, відповів мені він". Зовсім як ти, Муро. "Щоб легше було лазити по кущах, сказав кіт".
КІШКА МУРА. Лазити по кущах - нізащо! Присягаюся своїми смужками!
КАРЛ (читаючи лист) "Ледве лиш кіт отримав все, що йому було потрібно, він вправно взувся, молодецьки притупнув, перекинув через плече мішок і, притримуючи його за мотузки передніми лапами, попрямував у заповідний ліс". Який розумний кіт!
КІШКА МУРА. Який дурний кіт!
КАРЛ. Эхх… От чоботи у мене є!
КІШКА МУРА. Та як не бути! Ти ж все-таки швець!
КАРЛ. Я швець, як-не-як! Хоч і бувший.

Карл йде до шевського верстака, під яким тепер зберігається різний непотрібний в господарстві мотлох; щось шукає, розбираючи старі речі.

КІШКА МУРА. Проте з того часу, як усі чоловічі професії в нашому королівстві заборонили, ти тільки і робиш, що лежиш цілими днями догори пузом та різні віршики з книжок виписуєш. Віршами не наїсися!
КАРЛ. Тільки заборонено мені чоботи шити, хоч лягай та помирай з голоду.
КІШКА МУРА. Ото ще вигадав! А хто мене годуватиме?!

Карл дістає з-під верстака пакунок, усередині якого виявляються маленькі чепурненькі чобітки.

КАРЛ. Ех, шкода, що у мене немає кота, як у кузена Шарля. Віддав би я йому чобітки… і…

Карл пильно дивиться на Кішку Муру, щось обмірковуючи.

КАРЛ. Кота у мене немає, зате є…
КІШКА МУРА. Навіть не дивися на мене! (Відскакує убік.)
КАРЛ. Муро, Мурочко, йди-но сюди!

Кішка Мура відбігає від Карла.

КІШКА МУРА. Ага, біжу аж падаю!
КАРЛ. Киць-киць-киць!
КІШКА МУРА. Не куплюся я на твої "киць-киць"! Навіть не мрій!
КАРЛ. Я тобі дам ковбаски, наллю молочка.
КІШКА МУРА. Він мене за ідіотку має. Думає, я не знаю, що з їжі в хаті тільки суха шкоринка хліба.

Карл заганяє Кішку Муру в кут. Вона шипить на нього. Карл намагається схопити Кішку.

КАРЛ. Тихіше, Муро! Спокійно!
КІШКА МУРА. Що це? Що ти робиш? Що ти задумав?
КАРЛ. Киць-киць-киць! Та йди ж сюди, Муро! (Тягне до неї руку.)
КІШКА МУРА. Ні! Не дамся! Я чесна кішка! Няуууу! (Дряпає Карла.)
КАРЛ. Ай! Боляче! Погана! Погана киця!

Карл ганяється за Кішкою Мурою. Нарешті, йому вдається схопити її.

КІШКА МУРА. Людоньки! Гвалт! Насильство над твариною!

Карл напинає на Кішку Муру чоботи. Потім відпускає її.

КАРЛ. Ну, як тобі?
КІШКА МУРА (схопившись на ноги). Неподобство! Присягаюсь своїми смужками, я скаржитимуся!
КАРЛ (приголомшений). Що? Що ти сказала?
КІШКА МУРА. Неподобство, кажу! Ой, ти мене розумієш, чи що?
КАРЛ (з жахом). Матінко рідна!
КІШКА МУРА (озираючись). Де?
КАРЛ. Я божеволію! Кицька заговорила!
КІШКА МУРА.  Праця перетворила мавпу в людину. А мене олюднили чобітки. Ось такий дивний еволюційний стрибок.
КАРЛ. Вона ще і лається!
КІШКА МУРА. Нічого я не лаюся. Просто тепер я можу висловити тобі все, що зібралося за роки безсловесного котячого життя.

Кішка Мура ходить по кімнаті, милується своїм відображенням в дзеркалі, що висить над верстаком.

КІШКА МУРА. А що, ці чобітки мені дуже навіть пасують. (Карлу.) Пасують, запитую, чоботи?
КАРЛ. Пасують-пасують… Тільки не підходь до мене! Я до тебе ще не звик.
КІШКА МУРА. Ні, чогось бракує. Але чого?
КАРЛ. Може, віддати тобі мій капелюх?
КІШКА МУРА. Навіщо? Не треба. Справжня жінка ні з чого може зробити капелюшок, салат і скандал.
КАРЛ. Ти не справжня жінка. Ти кицька.
КІШКА МУРА. Ось тому салат я робити не буду. А влаштувати скандал - це я можу!  
КАРЛ. Вибач, Мурочко, але навіть в чоботях ти звичайна сіра кішка.
КІШКА МУРА. Присягаюся своїми смужками, не така вже й сіра! Розумніша деяких! Не буду тицяти пальцем. От як зараз піду до палацу, як…!
КАРЛ. Що? Ну що?
КІШКА МУРА. Ще не придумала. (Ходить по кімнаті, постукуючи підборами чобітків.) А як кіт кузена Шарля потрапив до палацу?
КАРЛ (дивлячись в лист). Шарль пише, що кіт упіймав кролика та подарував його королю від імені маркіза Карабаса… Таке ім'я він придумав для хазяїна. А потім кіт упіймав двох куріпок і знову відніс їх королю.
КІШКА МУРА. Няв… У нашому королівстві цей номер не пройде! Усі знають, що королева у нас вегетаріанка!
КАРЛ. Тихіше! Як ти можеш ображати королеву такими словами?!
КІШКА МУРА. А що я такого сказала? Що королева вегетаріанка?
КАРЛ. Ну ось - ти знову! За образу королеви знаєш, що буває?!
КІШКА МУРА. Нікого я не ображаю. Вегетаріанець - це той, хто не їсть м'ясо. Тепер зрозуміло?
КАРЛ. Тепер - так. Почекай, а принцеса у нас теж?... ця… як його…
КІШКА МУРА. Так, принцеса також вегетаріанка. Тому і полювати в королівському лісі суворо заборонено. Та й мисливців у нашому королівстві немає. Це ж чоловіча професія!
КАРЛ. Що ж нам робити?
КІШКА МУРА. Не "нам", а "мені", ти хотів сказати?
КАРЛ. Не мені, а тобі - ось що я хотів сказати. Піти в палац - це твоя ідея. А мені і тут добре.
КІШКА МУРА. Типова чоловіча поведінка! Тільки щось – відразу в кущі.  Добре - сама впораюся! Дай-но мені зошит, в який ти виписуєш вірші.
КАРЛ. А це навіщо?
КІШКА МУРА. Присягаюся своїми смужками, а ти і направду - тугодум!
КАРЛ. Знову обзиваєшся?!
КІШКА МУРА. Ну, подумаєш, обізвала тебе один разочок. А ти вже й образився!
КАРЛ. Нічого я не образився. Я просто хочу знати, навіщо тобі мій зошит з віршами.
КІШКА МУРА. Уфф! Як же з тобою важко! Принцеса у нас хто?
КАРЛ. Хто?
КІШКА МУРА. Дівчина.
КАРЛ. Ну, дівчина. І що з того?
КІШКА МУРА. А дівчата люблять що?
КАРЛ. Що?
КІШКА МУРА. Дівчата люблять, коли їм пишуть вірші.
КАРЛ. Але ж це не мої вірші, не я їх придумав.
КІШКА МУРА. Та яка різниця! Давай зошит.

Карл дістає із-за пазухи пошарпаний зошит, нерішуче простягає його Кішці Мурі.

КАРЛ. Тільки дуже тебе прошу - не загуби.
КІШКА МУРА. Муррр! Коли ти станеш чоловіком принцеси - зошит тобі не знадобиться. Ти зможеш тримати на службі живих поетів!
КАРЛ. Я стану чоловіком принцеси?
КІШКА МУРА. Присягаюсь своїми смужками!

Пісенька Кішки Мури:
Милий Карле, ти бажаєш відразу всього.
Тут діяти треба уміло:                            
Не виходять принцеси за аби кого -
Навіть кішці і тій зрозуміло.                    

Парубки зараз миршаві та дурні                   
Не знають, що серденько крає,     
Що дівчині треба читати вірші,
Що вона романтизму жадає!

Але раз ти мені чобітки відшукав -        
Файні, моднячі, з вушками,                              
То, Карле, ти станеш принцом. Не ждав?          
Присягаюсь своїми смужками!

Кішка Мура виходить.
Затемнення.

Сцена друга.
Королівський палац. Не надто великий і не надто маленький - якраз за масштабом королівства. У тронному залі два крісла: більше - для королеви, менше - для принцеси. Із-за портьєри, що закриває вікно, виглядає Кішка Мура.

КІШКА МУРА. У людей в цьому палаці просто пристрасть, просто жага якась закривати вікна. Насилу знайшла незачинену кватирку.

У тронний зал заходить жінка, одягнена в чоловічий одяг, у плащі та капелюсі, в руці у неї шпага. Це Королева. Вона озирається. Кішка Мура ховається за портьєру.  Переконавшись, що в залі нікого немає, Королева закриває двері та починає тренуватись.

КОРОЛЕВА (голосно командуючи сама собі). Ангард! (Стає в зручну для бою позицію.) Ассо! (Починає уявний поєдинок.) Штосс! Штосс! (Нападає на уявного супротивника.) Пікюр! Ще пікюр! (Коле повітря.) Вольт! Вольт! (Ухиляється від уявних ударів.) Миша! Ай, миша!

Побачивши на килимі мишу, Королева застрибає на трон.

КОРОЛЕВА. Рятуйте! На допомогу! Королева в небезпеці! (Несподівано.) Стоп! Я не можу звати на допомогу. Якщо сюди прибіжать люди, то усі дізнаються, що я порушую закони королівства. Ах, який пікюр!
КІШКА МУРА (виходячи зі свого укриття). А що, вийшов новий закон, що забороняє звати на допомогу?
КОРОЛЕВА. Хто тут?
КІШКА МУРА. Усього лише я, сіра киця.
КОРОЛЕВА. Киця в чобітках! Ах, який пікюр! Звідки вони у вас?
КІШКА МУРА. Від мого хазяїна. У нього цих чобіт – достобіса!
КОРОЛЕВА. Він що, швець?! Чоловічі професії заборонені, хіба він про це не знає?
КІШКА МУРА. Ну що ви, пані, мій хазяїн не швець! Він… він…
КОРОЛЕВА. Хто?
КІШКА МУРА. Він… мурр… кіс... мур-кіс!
КОРОЛЕВА. Маркіз? Ваш хазяїн - маркіз?
КІШКА МУРА. Так! Маркіз де Барабас!
КОРОЛЕВА. Ніколи не чула про такого. Він, мабуть, бідний?
КІШКА МУРА. Що ви! Маркіз багатий! Хіба цього не видно по моїх чоботях?
КОРОЛЕВА. Надто зухвалі. Я б такі не узяла.
КІШКА МУРА. А як на мене так самий писк моди!
КОРОЛЕВА. До речі, про писк. (Вказує на мишу.) Не могли б ви зробити мені люб'язність, мила кице?
КІШКА МУРА. Слухаю вас, пані.
КОРОЛЕВА. Будь ласка, проженіть мишу! Вона так жахливо пищить! Адже усі кішки, наскільки я знаю, спритні мишолови!
КІШКА МУРА. Ох, не знаю…
КОРОЛЕВА. Правда-правда! Про це написано в усіх книжках!
КІШКА МУРА. Я не про те. Не знаю, чи зможу я… Зізнаюсь, я ніколи цього не робила.
КОРОЛЕВА. Ну ви постарайтеся! Моя вдячність не знатиме меж!

Кішка Мура уважно роздивляється наряд Королеви.

КІШКА МУРА. Мурр! Можливо, ви дасте мені свою шпагу, щоб я мала більш загрозливий вигляд?
КОРОЛЕВА. Охоче! (Віддає шпагу Кішці Мурі.)
КІШКА МУРА. І… і… можливо, ось цей капелюх?
КОРОЛЕВА. Візьміть! Тільки проженіть мишу! (Кидає Кішці капелюх.)
КІШКА МУРА (приміряючи капелюх). Тоді… добре було б…
КОРОЛЕВА. І плащ! Плащ також беріть! (Знімає плащ.)

Кішка надягає плащ, кокетливо поправляє капелюх.

КІШКА МУРА. Я, певна річ, не умію усе це носити.
КОРОЛЕВА. Ви красуня! Думаю, миша вас відразу злякається.
КІШКА МУРА. Муррр! Ну, добре… Я спробую. (Миші.) Киш! Киш! Пішла геть, нахабна тварина! Втікай, поки я тебе не заколола! Пішла геть, дурепа!

Миша втікає.

КІШКА МУРА. Треба ж! Послухалася!

Королева злізає з трону.

КОРОЛЕВА. Дякую, мила кице. Велике королівське дякую!
КІШКА МУРА. Так ви і є - королева?
КОРОЛЕВА. Тебе щось дивує, кицюне?
КІШКА МУРА. Ні, Ваша Величносте! А вас? Вас не дивує кішка, що розмовляє?
КОРОЛЕВА. Ах, чому тут дивуватися! Коли в усьому королівстві немає порядку, то мимоволі й коти заговорять.
КІШКА МУРА. Чому ж, Ваша Величносте, ви настільки самокритичні?
КОРОЛЕВА. Це довга історія, мила кицюне, і дуже сумна.
КІШКА МУРА. Муррр! З мишкою ми розібралися, так що я нікуди не поспішаю!
КОРОЛЕВА. Спершу присягнися, що нікому не скажеш, що бачила мене в плащі та капелюсі!
КІШКА МУРА. Присягаюся!
КОРОЛЕВА. І що я фехтувала ти теж не бачила. Домовилися?
КІШКА МУРА. Звісно!
КОРОЛЕВА. Ну тоді - слухай. (Велика пауза.) Моя матуся була блондинкою.  
КІШКА МУРА. Яке страхіття!
КОРОЛЕВА. Натуральна блондинка. Увляєш?
КІШКА МУРА. Кошмар!
КОРОЛЕВА. Вона була настільки глупа та легковажна, що одного разу, уяви собі, її вкрав Велетень-Людожер.
КІШКА МУРА. Жахлива легковажність!
КОРОЛЕВА. Це викрадення залишило незмивну пляму ганьби на усій нашій королівській династії.
КІШКА МУРА. Розумію вас, Ваша Величносте! Стати жертвою викрадення - це якось не по-королівськи!
КОРОЛЕВА. Щоб уникнути повторення цього прикрого випадку, мені доводиться приховувати справжній колір свого волосся. Адже усім відомо, що Велетні-Людожери надають перевагу блондинкам!
КІШКА МУРА. Як?! Так ви…
КОРОЛЕВА. Я також блондинка!

Пісенька Королеви:
Чутки летять по нашому краю,
Що тупіших за блондинок - немає!
Тому в столиці честі вдостоєно:
Що бути блондинкою - непристойно.
Сміються всі: що за людинка?
Ти ба – блондинка!

Блондинкою бути - ніякого толку.
Хто гляне з вас на дурну пустомолку?
І ми добровільно йдемо на вечерю
У лігво до людожера.
Ти поживи, помучся хоч днинку,
Коли блондинка.

Чутки летять по нашому краю
Людей тупіших блондинок - немає!
А я скажу тобі вірніше:
Від брюнеток я розумніша
І в суперечках – як зла перчинка,    
Бо я – блондинка.

КІШКА МУРА. Це ж треба! А по вам не скажеш, що ви блондинка!
КОРОЛЕВА. Мені доводиться фарбувати волосся, хоча я цього дуже не люблю!
КІШКА МУРА. Розумію вас, шанована королево. Сама не люблю фарбованих. Уявіть собі фарбовану кішку. Просто жах!
КОРОЛЕВА. Я роблю це винятково заради дочки.
КІШКА МУРА. А принцеса теж… блондинка?
КОРОЛЕВА. Слава богу, ні! Кольором волосся вона пішла у батька. І характером, на жаль, також!
КІШКА МУРА. Характером? А що не так з характером принцеси?
КОРОЛЕВА. Клара росла справжнім шибеником, весь час з хлопчиськами, з хлопчиськами… А хто захоче одружитися з мужикуватою принцесою? Та ніхто! Тому мені довелося вигнати з палацу усіх хлопчаків і запросити для виховання принцеси найстрогіших і найзліших гувернанток! Вірних псів, можна сказати!
КІШКА МУРА. Не люблю собак! Тим більше - злих!
КОРОЛЕВА. А найстрогішу та найзлішу гувернантку я призначила Гофмейстериною нашого двору. Вона виявилася такою економною жінкою, що звільнила усіх інших гувернанток без вихідної допомоги. І стала отримувати їх зарплату.
КІШКА МУРА. Спритно!
КОРОЛЕВА. Проте незважаючи на усі зусилля принцесі ставало все гірше та гірше.
КІШКА МУРА. Няв! Вона захворіла?
КОРОЛЕВА. Так! Малятко Клара стала мріяти, що коли виросте, то буде диригентом симфонічного оркестру. Уявляєш, мила кицюне?!
КІШКА МУРА. І що тут поганого? У принцеси  немає музичного слуху?
КОРОЛЕВА. Як ти не розумієш! Диригент - чоловіча професія! Але це ще півбіди! Потім Клара вбила собі в голову, що стане капітаном далекого плавання.
КІШКА МУРА. Муррр! А це вже якось дивно. А просто принцесою вона ніколи не хотіла бути?
КОРОЛЕВА. В тому й річ, що ні! Вже краще, каже, буду капітаном далекого плавання. У капітанів життя цікаве, не те, що у принцес. Тоді я прислухалася до поради Гофмейстерини і заборонила в нашому королівстві усі чоловічі професії!
КІШКА МУРА. Але чому?!
КОРОЛЕВА. Я не могла допустити, щоб над моєю крихіткою сміялися. Де, скажи на милість, ти бачила хоч одну жінку - диригента симфонічного оркестру чи жінку – капітана далекого плавання. А жінку-сапера? Чи шевця? Не кажучи вже про жінку-сантехніка!
КІШКА МУРА. Знаєте, Ваша Величносте, жінок-фехтувальниць теж не багато.
КОРОЛЕВА. Знаю. Тому мені й доводиться приховувати своє захоплення. Не дай бог, принцеса дізнається, що жінка може управлятися зі шпагою!
КІШКА МУРА. Я збережу вашу таємницю, мила королево!
КОРОЛЕВА. Здається, я чую кроки! Сюди йдуть! Це може бути принцеса! А я в чоловічому наряді! Ах, який пікюр!
КІШКА МУРА. Сховайтеся, Ваша Величносте! Я затримаю принцесу!

Королева квапливо виходить.

КІШКА МУРА. Муррр! Присягаюся своїми смужками, ще менше принцеса зараз зрадіє зустрічі з кішкою, що розмовляє. Але як же мені заманити її на побачення з Карлом? Придумала! Я залишу їй лист! (Дістає з халяви чобітка зошит з віршами.) Потрібно тільки вибрати відповідний вірш і дописати до нього запрошення на побачення. (Гортає зошит.) Ось цей, здається, підійде. (Вириває листок із зошита, пише внизу.) "Моя кохана! Чекаю вас сьогодні після заходу сонця на галявині Королівського лісу". І підпис. Маркіз де Барабас.  Няв! Готово!

Кішка Мура кладе послання на трон принцеси, втікає.
В тронний зал заходить Гофмейстерина - висока худа жінка зі смішною зачіскою.

ГОФМЕЙСТЕРИНА. Мій принцес! Мій королефф! Де ви? Ваша Величносте? Ваша Височносте? Ау! Всі мене кидай! (Помічає послання.) Найн, вони мене не кидай! Вони залишай мені записк! (Бере лист в руки, читає про себе.) Це є не записк… Це… Любовний посилай! Найн, не так. Це любовний писулька. Але кому? Хто адресаттен? Зараз ми це дізнавай! (Читає.) " Її очей до сонця не рівняли…" Її? Мої - найн, не рівняти. "Корал ніжнійший за її уста…". Фуй, який вульгарність! "Не білосніжні пліч овали…".  (Кидає послання.) Це є карикатур! Хтось мене ображай! Хтось реготаться наді мной! О-о-о! Це не проходити йому дарма! Я помститись!

У зал вбігає Принцеса Клара  - юна пустотлива дівчина.

КЛАРА. Гофмейстерина, де ви?!
ГОФМЕЙСТЕРИНА. Ви мене знаходити, май лібе принцес Клар!
КЛАРА. Мені так нудно. Чи немає у вас яких-небудь веселих зайнять для мене?
ГОФМЕЙСТЕРИНА (манірно). Веселих? Принцес Клар хоче реготай?
КЛАРА. Так-так! Я дуже хочу "реготай". Просто помираю, як хочу!

Дует Клари та Гофмейстерини:

КЛАРА.
В нас то смуток, то нуда,          
То робота – ледь не плачу,
Бо я хочу "реготай",
Помираю, як я хочу!
Я б скакала на коні,
І пожежі я б гасила.
Фехтувала б! Та мені
Мама це заборонила.

ГОФМЕЙСТЕРИНА.
Для вас, принцеса, зайняття єсть -
Нести королівську честь!  

КЛАРА.
В нас то смуток, то нуда,          
То робота – ледь не плачу,
Бо я хочу "реготай",
Помираю, як я хочу!
Я б пливла на кораблі!
Чи в науці щось відкрила!       
Покохала б! Та мені             
Мама це заборонила.

ГОФМЕЙСТЕРИНА.
Для вас, принцеса, зайняття єсть -
Нести королівську честь!

ГОФМЕЙСТЕРИНА. Пробачте, Ваша Величносте! Це є непристойність для принцес!
КЛАРА. Яка ви нудна, Гофмейстерина!
ГОФМЕЙСТЕРИНА. Зате я не даремно отримуй свій зарплат! І наш королев мною задоволений.
КЛАРА. Я теж не хочу дратувати маму. Але що ж мені робити, якщо нудно?
ГОФМЕЙСТЕРИНА. Всі юний вихований принцес зачитай розумний книг!
КЛАРА. Не хочу я ваших розумних книг! Набридло! Хочу що-небудь інше!
ГОФМЕЙСТЕРИНА. Але що?
КЛАРА. Ну, хоч би он ту записку, яку ви від мене ховаєте. Думаєте, я не помітила?
ГОФМЕЙСТЕРИНА. Це особище! І не має відношень до Вашої Величність!
КЛАРА. Я сама вирішу - "особище" це чи ні! Дайте мені записку!
ГОФМЕЙСТЕРИНА. Це є неможливість!
КЛАРА. А я вам наказую! Ну?! (Тягне руку до послання.)

Гофмейстерина швидко рве послання та засовує клаптики собі до рота.

КЛАРА (із захватом). Ні-чо-го-со-бі! У вас же буде завороток кишок!

Гофмейстерина щось відповідає з набитим ротом.

КЛАРА. Що ви сказали?

Гофмейстерина дожовує записку.

ГОФМЕЙСТЕРИНА (з гордістю). Я май дуще міцний організм!
КЛАРА. Дуже на це сподіваюся, бо докторів у нашому королівстві немає. (Помічає клаптик паперу, що лежить на підлозі.) Один шматочок пропустили. (Піднімає з підлоги клаптик послання, простягає Гофмейстерине.) Доїсте?
ГОФМЕЙСТЕРИНА. Дякую вам, Ваша Величність, я вже цілком сита! Більш ніж!
КЛАРА (читає клаптик записки). "Сьогодні після заходу сонця на галявині Королівського лісу". Що це? Побачення? У вас з'явився кавалер?
ГОФМЕЙСТЕРИНА. Найн! Як можна! Це є непристойність!
КЛАРА (сміється). Ще який "непристойність"!

Гофмейстерина гарячково міркує, що б їй збрехати Принцесі.

ГОФМЕЙСТЕРИНА. Це є не те, що думай Ваша Величність! Мене повідомляй, що цей вечір якийсь маркіз де Барабас полюватиме у ваш ліс на бідне маленьке звірятко.  
КЛАРА. На кого полюватиме маркіз?
ГОФМЕЙСТЕРИНА. На кролик, Ваша Величність!
КЛАРА. Як він посмів! Капосний маркіз! Зараз же йдемо в ліс! Потрібно врятувати "бідне маленьке звірятко", поки маркіз його не вбив!
ГОФМЕЙСТЕРИНА. О-о-о! (Хапається за живіт.) Майн готт!
КЛАРА. Що з вами? Вам погано?
ГОФМЕЙСТЕРИНА. Здається, у мене і правда наставай завороток кишок!
КЛАРА. Пробачте, мила Гофмейстерина, але кролики чекати не можуть! Я піду одна! Бажаю вам швидкого одужання!

Принцеса Клара та Гофмейстерина розходяться в різні боки.
Затемнення.

Сцена третя.
Галявина королівського лісу.
Кішка Мура прив'язує Карла до дерева.

КІШКА МУРА. І запам'ятай: ти - маркіз де Барабас.
КАРЛ. Чому маркіз? Я, може, графом хочу бути. Чи герцогом.
КІШКА МУРА. Ось порозумнішаєш - будеш. А поки бери що дають.
КАРЛ.  І чому Барабас?
КІШКА МУРА. Чим тобі не подобається?
КАРЛ. Якийсь Карабас-Барабас виходить.
КІШКА МУРА. От ні щоб подякувати мені. Він ще чіпляється. Невдячний!
КАРЛ. Ні, ну, дякую, звичайно. Тільки кузен в листі чітко написав: кіт змусив його роздягтися та залізти в річку.
КІШКА МУРА. Ти бачиш тут річку?
КАРЛ. Ні, але…
КІШКА МУРА. Ось і я не бачу. Доводиться задовольнятися тим, що є. Це називається імпровізацією!
КАРЛ. Знову ти різними незрозумілими словами обзиваєшся!
КІШКА МУРА. Не скигли! Ти ж тепер маркіз! Маркізи не скиглять! Пам'ятай про це!
КАРЛ. І хотів би, та не забуду.
КІШКА МУРА. І ще запам'ятай: якщо принцеса запитає, чому ти в такому непрезентабельному вигляді, відповідай, що тебе пограбували лісові розбійники!
КАРЛ. У якому я вигляді?
КІШКА МУРА. У непре… У лахмітті ти! Няв! Все запам'ятав?
КАРЛ. Та все, все!
КІШКА МУРА. Як тільки з'явиться принцеса - клич на допомогу!
КАРЛ. Та кличу я, кличу…

Кішка Мура ховається в лісових хащах, на галявину стройовим кроком виходить Розбійниця - озброєна пістолетом жінка в лахмітті, одне око якої закрите пов'язкою.

Пісня Лісової Розбійниці:
Бути пані придворною - дуже складно,
А бути розбійницею - дуже весело!
Я ні на які королівські посади
Не проміняю лісову професію.
В палаці – не діло:                                                     
Кніксен направо, реверанс наліво.
А тут, в лісі, я - королева!

На свіжім повітрям я кожну днинку
В постійному русі і руки, і ноги.                
А пані придворні – без відпочинку,                     
Свідомість втрачають від знемоги.
В палаці – не діло:
Кніксен направо, реверанс наліво.
А тут, в лісі, я - королева!

Корсет затягуй, мий шию з милом!                   
Ходи на бали, слухай скрипок пілікання!                                   
Ні, треба бути просто дурилом,                    
Щоб зрадити лісовому покликанню.
В палаці – не діло:
Кніксен направо, реверанс наліво.
А тут, в лісі, я - королева!

РОЗБІЙНИЦЯ. Лівою! Лівою! Стій - раз, два! (Зупиняється.) На перший, другий – Відлічи! (Сама з собою.) Перший! Розрахунок закінчений! Вільно! Можна запалити та заправитись.
КАРЛ (боязко). Врятуйте! Допоможіть!
РОЗБІЙНИЦЯ. Я от зараз не зрозуміла: я сплю, чи що?
КАРЛ (замовкаючи). Допо… мо… жіть…
РОЗБІЙНИЦЯ. Тихо! Всі мовчимо! Лісова розбійниця думатиме.
КАРЛ. Х-х-хто думатиме?...
РОЗБІЙНИЦЯ. Тихо, я сказала! Спокійно, без паніки.
КАРЛ (тремтячи від страху). Я с-с-спокійний.
РОЗБІЙНИЦЯ. Це я не тобі. Міркуватимемо логічно.
КАРЛ. Л-л-логічно.
РОЗБІЙНИЦЯ. Та замовкнеш ти, заїка?!
КАРЛ. Мовчу, мовчу…
РОЗБІЙНИЦЯ. Так! Почали! (Говорить сама з собою.) Це ліс? Ліс. У лісі водяться розбійники? Водяться. Хто лісова розбійниця? Я. Цей чоловік зв'язаний? Зв'язаний. Пограбований? Пограбований. Хто це міг зробити? Розбійники. Хто лісовий Розбійник? Я. Ще питання? Питань немає. (Карлу.) Послухай, ти… Як тебе?...
КАРЛ. Карл.
РОЗБІЙНИЦЯ. Послухай, Карле. Нагадай мені, коли це я встигла тебе пограбувати?
КАРЛ. А ви мене і не грабували.
РОЗБІЙНИЦЯ. Серйозно?
КАРЛ. Мені не до жартів.
РОЗБІЙНИЦЯ. Непорядок! Ніхто в цьому лісі не має права грабувати людей, окрім лісової розбійниці. А лісова розбійниця це…
КАРЛ. Це ви, я пам'ятаю.
РОЗБІЙНИЦЯ. Нема питань! От як ми вчинимо, Карле. Я зараз тебе розв'яжу, а потім пограбую. Ти згоден?
КАРЛ. Ні, звичайно!
РОЗБІЙНИЦЯ. Чому це?
КАРЛ.  В другий раз мене вже не пограбувати. У мене і в перший нічого не було.
РОЗБІЙНИЦЯ. Нема питань! От як ми вирішимо цю проблему, Карле. Я тебе розв'яжу, дам тобі гаманець із золотими монетами, а потім пограбую. Згода?
КАРЛ. А що потім?
РОЗБІЙНИЦЯ. А потім ти підеш своєю дорогою, бо у мене на цій галявині призначена дуже важлива операція. І в даний момент я проводжу рекогносцирування.
КАРЛ. Це ви зараз вилаялися?
РОЗБІЙНИЦЯ. Ні, селюк ти! Рекогносцирування це… У мене немає часу тобі пояснювати, скоро тут повинен з'явитися один маркіз…
КАРЛ. Маркіз Барабас?
РОЗБІЙНИЦЯ. Він самий! Ви знайомі?
КАРЛ. Уперше чую!
РОЗБІЙНИЦЯ. Шкода! Мені б тільки схопити цього мерзотника!
КАРЛ. Він не мерзотник!
РОЗБІЙНИЦЯ. Нема питань! Нехай буде негідник! (Розв'язує Карла.) Та хто ж це нав'язав таких вузлів?! Руки б йому обірвати!
КАРЛ. Вам незручно, давайте я потримаю пістолета.
РОЗБІЙНИЦЯ. Нема питань! Тримай! Дякую тобі, Карле. Ти дуже люб'язний для майбутньої жертви пограбування!

Розбійниця розв'язує Карла. Він направляє на неї пістолет.

РОЗБІЙНИЦЯ. Все, ти вільний. Тепер можеш віддати мені пістолета. Бачу, ти вже втомився його тримати.
КАРЛ. Не віддам.
РОЗБІЙНИЦЯ. Ти чого це? Ми так не домовлялися!
КАРЛ. Руки вгору!
РОЗБІЙНИЦЯ. Що?
КАРЛ. Я кажу, руки підніміть. Ну, чого чекаємо?
РОЗБІЙНИЦЯ. А чарівне слово?
КАРЛ. Швидше!
РОЗБІЙНИЦЯ. Нема питань! (Піднімає руки.) І що ти збираєшся робити?
КАРЛ. Зараз зв'яжу тебе, а потім покличу людей. Напевно, когось з них ти вже встигла пограбувати!
ГОЛОС КЛАРИ. Ім'ям королеви! Зупиніться!

На галявині з'являється Принцеса Клара.

КЛАРА. Що тут відбувається, хотіла б я знати.

Карл і Розбійниця мовчать.

КЛАРА. Ну? Я слухаю. Ви що, язики проковтнули? Ви збираєтесь мені відповідати?
РОЗБІЙНИЦЯ. Нема питань! Я відповім.
КЛАРА. Спершу відрекомендуйтеся! Хто ви така?
РОЗБІЙНИЦЯ. Нема питань! Представлюся!
КЛАРА. А потім чітко та ясно викладіть сутність справи. І швидше. Я ловлю тут браконьєра!
КАРЛ. Який жахливий день! Усі лаються!
КЛАРА. Браконьєр - це не лайка.
РОЗБІЙНИЦЯ. Та не слухайте ви його!
КАРЛ. Не слухайте мене!
КЛАРА. А давайте, я сама вирішу, кого мені слухати!
РОЗБІЙНИЦЯ. Нема питань! Вирішуйте!
КЛАРА. Бабусю, ну чого ви завели "є питання - нема питань", досить вже, набридло!
РОЗБІЙНИЦЯ. Нема питань! Досить. Більше не буду. Тільки хто тут "бабуся" - це велике питання.
КЛАРА. Ну точно не я. І звертайтеся до мене Ваша Величносте!
РОЗБІЙНИЦЯ. Нема пит...
КАРЛ. Так ви принцеса?!
КЛАРА. Я – принцеса, а ось ти хто такий?
КАРЛ. А я… ма… ма…
РОЗБІЙНИЦЯ. Він заїка, Ваша Величносте!
КАРЛ. Я не заїка! Я  - маркіз Барабас. Ось хто я!

Пауза.

КЛАРА. Так, значить, це ви?!
РОЗБІЙНИЦЯ. Це ви, значить?!
КАРЛ.  Ви що, обидві мене знаєте?
КЛАРА. Бриткий тип!
РОЗБІЙНИЦЯ. Мерзотний насмішник!
КАРЛ. Нічого собі. Скільки нового я про себе узнаю.
КЛАРА. Ви заарештовані, маркізе!
РОЗБІЙНИЦЯ. Вріж йому за мене, сестричко!
КЛАРА. Помовчте, бабусю! Без ваших порад якось обійдуся!
КАРЛ. Та що я вам зробив?!
КЛАРА. Ви збиралися убити бідних кроликів!
КАРЛ. Не збирався я вбивати ніяких кроликів!
КЛАРА. Брешете! А чому тоді у вас в руках пістолет?
КАРЛ. Це не мій!
КЛАРА. А чий же?
РОЗБІЙНИЦЯ. Це мій!
КАРЛ. Це її!
КЛАРА. Так ви ще й крадій?
КАРЛ. Я не крадій! Вона сама мені його віддала! На якийсь час!
РОЗБІЙНИЦЯ. Твій час закінчився! Віддай його мені!
КЛАРА. Негайно поверніть зброю цій бідній жінці! І, до речі, чому у неї в руках мотузка? Що ви збиралися з нею зробити?
РОЗБІЙНИЦЯ. Він зв'язати мене збирався, Ваша Величносте!
КЛАРА. Це правда?
КАРЛ. Так, збирався! Вона лісова розбійниця!
РОЗБІЙНИЦЯ. Бреше! Він все бреше! Такий наклеп на бідну літню жінку!
КАРЛ. Нічого я не брешу! І ніякий це не на… не... на…
КЛАРА ТА РОЗБІЙНИЦЯ (одночасно.) Наклеп.
КАРЛ. Ось це саме слово!
РОЗБІЙНИЦЯ. Віддай бабусі пістолет!
КЛАРА. Так, поверніть їй пістолет, я наказую!

Карл повертає розбійниці пістолет. Вона тут же направляє зброю на Карла.

РОЗБІЙНИЦЯ. А тепер скажи: це ти написав образливий лист одній благородній жінці?!
КАРЛ. Який лист? Якій жінці?
РОЗБІЙНИЦЯ. А такий! (Декламує.)
Її очей до сонця не рівняли,
Корал ніжнійший за її уста,
Не білосніжні пліч овали,
Мов з дроту чорного коса густа.
Скажеш, не ти? Не твоїх рук справа?
КАРЛ. Це не я написав, це Шекспір.
РОЗБІЙНИЦЯ. Мені все одно, хто з вас двох написав цю гидоту!
КАРЛ. Та чому відразу гидота? Ви далі послухайте! (Читає напам'ять.)
Троянд багато зустрічав я всюди,
Та на її обличчі не стрічав,
І дише так вона, як дишуть люди,
А не конвалії між диких трав.
І голосу її рівнять не треба
До музики, милішої мені,
Не знаю про ходу богинь із неба,
А кроки милої - цілком земні.
І все ж вона - найкраща поміж тими,
Що славлені похвалами пустими.

Пауза.

КЛАРА. Які чудові вірші. Щаслива та дівчина, для якої вони написані.

Розбійниця знімає з ока пов'язку, витирає сльози, що навернулися.

РОЗБІЙНИЦЯ. О, майн готт! Як я помиляй! Май лібе, лібе маркіз Барабас!
КЛАРА. Секундочку! Та це ж Гофмейстерина! А то я дивлюся, мені обличчя ваше знайоме! Так ви ще й розбійниця?
РОЗБІЙНИЦЯ. А ви думали, Ваша Величносте, можна прожити на зарплату гофмейстерины? Ось і доводиться під старість приробляти в лісі. Це так принизливо для… Ах, знали б ви, хто я насправді!
КЛАРА. І хто ж?
РОЗБІЙНИЦЯ (скромно). Зла чарівниця.
КЛАРА. Хто?!
КАРЛ. Хто?!
РОЗБІЙНИЦЯ. Та ви обоє глухуваті, чи що? Я - Зла чарівниця.
КЛАРА. Нічого не розумію. А навіщо Злій чарівниці працювати гофмейстериною?
РОЗБІЙНИЦЯ. Яка ти дурна, Кларо! А ще принцеса! Злим чарівницям взагалі нічого не платять. І на що накажете животіти? Ось і доводиться працювати гофмейстериною. А зарплата при королівському дворі така маленька, що я додатково підробляю розбійницею. Тепер зрозуміло?
КЛАРА. Зрозуміло, але не логічно.
РОЗБІЙНИЦЯ. Я - жінка, між іншим! Плювати мені на логіку! Зараз як!... Як зараз!...
КЛАРА. Що?
РОЗБІЙНИЦЯ. А ось що! (Карлу.) Прив'яжи принцесу до дерева. (Кидає йому мотузку.)
КАРЛ. Не буду я цього робити.
РОЗБІЙНИЦЯ. Но-но! Припинити балачки! Рахую до трьох, а потім стріляю!
КАРЛ. Стріляйте. Робіть що хочете. Але я не завдам шкоди принцесі.
КЛАРА. Ні-ні, будь ласка, робіть як вона велить! Я ніколи собі не пробачу, якщо ви із-за мене загинете! Прив'яжіть мене до дерева. Зробіть мені таку люб'язність.
КАРЛ. Ну, якщо ви просите…

Карл бере мотузку, обережно прив'язує Принцесу Клару до дерева.

КЛАРА. Назвіть ваше ім'я, маркізе?
КАРЛ. Та який там маркіз! Я звичайний  чо…
КЛАРА. "Чо"? Як цікаво!
РОЗБІЙНИЦЯ. О-па! Чорнильник ювелірних виробів? Чокерівник? Хто?
КЛАРА. А хіба бувають такі професії?
РОЗБІЙНИЦЯ. Бувають. Але не в нашому королівстві. (Карлу.) Так хто ти? Чого мовчиш?
КАРЛ. Я чоботар, швець. Звичайний швець. Точніше, був ним, поки Її Величність королева не заборонила усі чоловічі професії. Тепер я - Карл. Просто Карл.
КЛАРА. Як цікаво! А я - Клара!
КАРЛ. А я Карл!
КЛАРА. А я Клара!

Карл і Клара сміються.

РОЗБІЙНИЦЯ. Як це мило. Вже здружилися… "Карл у Клари вкрав корали, а Клара у Карла украла кларнет!"
КЛАРА. Знаєте, Карле, я ніколи не любила корали, так що я вам їх віддам просто так.
КАРЛ. А я віддам вам цей… як його?... кларнет. Якщо він у мене коли-небудь буде.
КЛАРА. Я вам його подарую!
КАРЛ. Дякую! А я подарую вам… Що ж вам подарувати? Я бідний, у мене нічого немає.
КЛАРА. Подаруйте мені своє серце.
КАРЛ. Воно і так ваше, принцесо!
КЛАРА. Ах, Карле!
КАРЛ. О! Кларо!
КЛАРА. Здається, я люблю тебе, Карле!
КАРЛ. Я ще раніше полюбив тебе, Кларо!
РОЗБІЙНИЦЯ. Досить! Досить вже! Сю-сю-сю, ко-ко-ко… Тьху! Гидко слухати!
КЛАРА. А ви не слухайте, ми ж не з вами розмовляємо.
КАРЛ. Так! Підслуховувати негарно!
РОЗБІЙНИЦЯ. Учити він мене буде! Я нікому не дозволю вчити мене - злу чарівницю Мізандрію…
КАРЛ. Перестаньте лаятися! Та ще у присутності моєї нареченої! (Кларі.) Адже ти станеш моєю дружиною, Кларо?
КЛАРА. Охоче, Карле! (Розбійниці.) Облиште лихослів'я!
РОЗБІЙНИЦЯ. Що? Але я і правда - Мізандрія Велика!

Розбійниця ляпає в долоні та перетворюється на Злу чарівницю.

КЛАРА. Невже така велика?!
МІЗАНДРІЯ. Саме так: Велика! Про мене навіть книжку написали.
КЛАРА. Стривайте! Я читала про вас в книжці, яку мені дала… Так ви ж самі дали мені ту книжку, коли були Гофмейстериною!
МІЗАНДРІЯ. Я тобі більше скажу, я сама її і написала. Сама себе не похвалиш - ніхто не здогадається.

Пісня Мізандрії:
Причини справ брудних – дві – знають всі базіки:          
Поганий настрій і мерзенні чоловіки.      
А щоб подібним справам не бувати,
Чоловіки гидкі не будуть існувати!                

Безглуздих вибачень нізащо не прийму -       
Чоловікам оголосила я війну!

Я підлість їм зроблю без зайвих слів,
Бо я ненавиджу усіх чоловіків.                                  
За те, що нанесли мені образу,
Готова всім вліпить хоча б по разу.

Чоловіки усі отримають сповна -        
Ах, буду, буду мститись я сама!

МІЗАНДРІЯ. Слухай же, Карле!
КАРЛ. А?
МІЗАНДРІЯ. І ти теж послухай, Кларо, тобі буде корисно…
КЛАРА. А?
МІЗАНДРІЯ. Чому мене ніхто не слухає?! (Стріляє з пістолета в повітря.)

Карл і Клара, зайняті один одним, здригаються.

МІЗАНДРІЯ. Я - Мізандрія Велика - вирішила дати чоловікам ще один шанс!
КЛАРА. Усе це прекрасно…
КАРЛ. Так, усе це дуже цікаво, але…
КЛАРА. Ми трохи зайняті.
КАРЛ. Один одним!

Карл і Клара сміються.

МІЗАНДРІЯ. Ну, ти подумай! Ніякої поваги до злих чарівниць… Гаразд! Самі напросилися! Карле! (Направляє на нього пістолет.) Ти підеш зі мною!
КАРЛ. Куди це?
КЛАРА. Нікуди він не піде!
МІЗАНДРІЯ. Ще як піде! Ти ж не хочеш, щоб принцеса Клара постраждала?
КАРЛ. Не хочу! Я за неї життя віддам!
МІЗАНДРІЯ. Твоє життя мені не потрібне. Мене влаштує пропозиція руки та серця!
КАРЛ. Чия?
МІЗАНДРІЯ. Твоя, бовдуре!
КАРЛ. Але я вже віддав руку та серце Кларі!
МІЗАНДРІЯ. Забереш назад! (Кларі.) Що? З'їла, Твоя Величносте?!
КЛАРА. Але… це… це не чесно!
МІЗАНДРІЯ. А чесно закохуватися один в одного у мене на очах?! Мені, може, заздрісно! Мені, може, також хочеться кохання і ласки!
КАРЛ. Але я не люблю вас!
МІЗАНДРІЯ. Нічого - полюбиш!
КАРЛ. Ніколи! Я завжди любитиму тільки Клару!
КЛАРА. А я тебе, Карле!
МІЗАНДРІЯ. Ну, прощайтеся! І швидше!  А то мене нудить.
КАРЛ. Прощай, моя кохана!
КЛАРА. Я знайду тебе, Карле!
МІЗАНДРІЯ. Розмріялася! Тобі навіть на думку не спаде шукати його в лігві Велетня-Людожера! (Схопившись.) Ой! Я сказала це вголос?
КЛАРА. Я нічого не чула.
КАРЛ. А я взагалі заїка.
МІЗАНДРІЯ. Тоді все гаразд! Ну, пішли!

Мізандрія  під дулом пістолета відводить Карла.
Принцеса Клара гірко плаче.
З кущів вилазить Кішка Мура, видираючи з плаща реп’яхи.

КІШКА МУРА. Я все-таки зав'язла в колючих кущах. Коли б не чоботи… Так, принцесу бачу. А де ж Карл? Де ця нероба?!
КЛАРА. Ой, кішка… Киць-киць-киць…
КІШКА МУРА. Облишимо формальності, Ваша Величносте! Чому ви плачете?
КЛАРА. Як же мені не плакати, кицю? Спершу я покохала простого шевця!..
КІШКА МУРА. Ну, не всім же закохуватися в маркізів, повинен же хтось любити і шевців. Чи варто так убиватися?
КЛАРА. А я плачу не через це. Мені байдуже, що Карл не маркіз де Барабас. У Карабаса-Барабаса я б не закохалася.
КІШКА МУРА. Так що тут все-таки сталося?
КЛАРА. Його вкрала зла чаклунка! Вона хоче одружити його на собі!
КІШКА МУРА. Це ж треба! То жодної нареченої у мого Карла, а то раптом ціла купа!
КЛАРА. Карл твій хазяїн?!
КІШКА МУРА. Саме так! І якщо хочете знати, то це я придумала назвати його Карабасом-Барабасом. Няв! Тобто маркізом Барабасом!
КЛАРА. Ви все дуже добре придумали, шановна кице! Але зараз не можна втрачати ні хвилини! Розв'яжіть мене!
КІШКА МУРА. Ви маєте рацію, принцесо!

Кішка Мура розв'язує Принцесу Клару.

КЛАРА. Ну, йдемо ж, йдемо рятувати нашого маркіза, мила кицюне!
КІШКА МУРА. Карл не маркіз, ви ж знаєте!
КЛАРА. Як тільки ми його врятуємо - я присвою йому титул маркіза!
КІШКА МУРА. Няв! Заради цього я піду куди завгодно! Присягаюся своїми смужками!
КЛАРА. Тоді - вперед! У лігво Велетня-Людожера!

Принцеса Клара рішуче йде в лісову гущавину.

КІШКА МУРА. Мурр! Здається, я трошки погарячилася… Але робити нічого - потрібно рятувати Карла. (Голосно.) Принцесо! Заждіть мене! Там реп’яхи…

Кішка Мура біжить слідом за Принцесою Кларою.
Затемнення.

Сцена четверта.
Лігво Велетня-Людожера. До кімнати, заставленої велетенськими меблями, заходять Карл і Мізандрія.

МІЗАНДРІЯ. Проходь, влаштовуйся. Почувай себе як вдома.
КАРЛ. Та не буду я проходити і влаштовуватися. І почувати себе як вдома теж не хочу!
МІЗАНДРІЯ. Який сміливий! Ну давай, давай…
КАРЛ. Що давати?
МІЗАНДРІЯ. Продовжуй давай, закохуйся в мене!
КАРЛ. Шановна зла чарівнице! Дорога Міза… Мізу… Мізогінія…
МІЗАНДРІЯ. Ні-ні-ні! Мізогінія - це коли хтось жінок терпіти не може. А я Мізандрія - тобто  чоловіків не люблю. Я взагалі-то нікого не люблю, але чоловіків найбільше!
КАРЛ. У якому сенсі?
МІЗАНДРІЯ. У прямому! От як обдурив мене багато років тому один… нехороший людожер… от відтоді я увесь чоловічий рід і ненавиджу! Так сильно ненавиджу, що переконала королеву заборонити усі чоловічі професії!  
КАРЛ. Дозвольте! Навіщо ж ви тоді мене вкрали? Навіщо розлучили з принцесою?
МІЗАНДРІЯ. Тому і розлучила, що не можу спокійно бачити просте людське щастя. Мене завидки беруть!
КАРЛ. Заздрити - негарно!
МІЗАНДРІЯ. Та мені плювати! Ось зараз ти як закохаєшся в мене! Як повернеш мені віру в чоловіків! Як ми з тобою одружимося! Як заживемо, назло принцесі! Як!..
КАРЛ. Ніяких "як"! Я люблю тільки принцесу! А вас я любити не маю наміру! Ви для мене - абсолютно стороння людина. Я вас навіть не знаю!
МІЗАНДРІЯ. Ось дізнаєшся - полюбиш. Я - хороша!
ГОЛОС ПРИМАРИ. Хороша! Коли спить зубами до стіни!
КАРЛ. Чий це голос?
МІЗАНДРІЯ. Не звертай уваги, це тутешній полтергейст.
КАРЛ. Перестаньте лаятися!
МІЗАНДРІЯ. Полтергейст - це не лайка, це привид, примара так по-науковому називається.
КАРЛ. Ой, матінко!
МІЗАНДРІЯ. Та ти не бійся, вона нешкідлива!

У цей момент чиясь невидима рука кидає в Мізандрію важку книгу.
Зла чарівниця ледве устигає ухилитися.

МІЗАНДРІЯ. Але ж ледь не потрапила! О! Книга заклинань! А я її обшукалася! Так, що тут у нас пишуть про любов… (Перегортає книгу.) "Любовна лихоманка"… Це нам не треба. (Читає.) "Любовна вогневиця"… Тим більше! (Читає.) "Любовна трясучка"… Все не те! (Гортає книжку.) О! Ось! "Любовне зілля"! Це нам підходить! (Закриває книгу.) Я востаннє тебе запитую: будеш в мене закохуватися?
КАРЛ. Не буду!
МІЗАНДРІЯ. Сам винен!  Значить, удамося до чаклунства.
КАРЛ. Ніяке зілля я пити не стану!
МІЗАНДРІЯ. А я і не збираюся варити ніякого зілля. В рецепті написано, що варити його потрібно два роки, а потім ще три роки студити. У мене стільки терпіння немає. Я тебе закохаю старим перевіреним методом!
КАРЛ. Це яким же?
МІЗАНДРІЯ. А таким, що перетворю тебе на мишу, посаджу в клітку і будеш ти у мене сидіти, поки не закохаєшся. Зрозумів?
КАРЛ. Не закохаюся!
МІЗАНДРІЯ. Закохаєшся! Як миленький закохаєшся!
КАРЛ. Ні!
МІЗАНДРІЯ. Так! Людожер теж не вірив, а потім…
КАРЛ. Який Людожер?
МІЗАНДРІЯ. А вже ніякий! Був Людожер - та увесь вийшов. Все, не заважай мені чаклувати!
Я руками поводжу,
Слухай, що тобі скажу:
Заклинанню ти повір,
Станеш мишею с цих пір!

Грім і блискавки! Карл перетворюється на мишку, Мізандрія саджає його в клітку.

МІЗАНДРІЯ. Ну ось, а ти не вірив! (Сміється.) Хороше закляття! Якісне! Жодного разу мене не підводило.
ГОЛОС ПРИМАРИ. Та ти інших заклять і не знаєш!
МІЗАНДРІЯ. Брешеш! Все я знаю! Я вчилася в Школі чаклунства!
ГОЛОС ПРИМАРИ. Нічого ти не знаєш!
МІЗАНДРІЯ. Знаю!
ГОЛОС ПРИМАРИ. Неук! Бе-бе-бе!
МІЗАНДРІЯ. От зараз як!..
ГОЛОС ПРИМАРИ. Що? Ну що? Давай! Перетвори мене на що-небудь!
МІЗАНДРІЯ. Втомилася я сьогодні. Голова болить.
ГОЛОС ПРИМАРИ. Не умієш! Не умієш! Бе-бе-бе!
МІЗАНДРІЯ. Та провалися ти! Зв'язуватися неохота!

Мізандрія йде. З'являється Примара.

Пісня Примари-блондинки:
Чутки розносить і кінний, і піший -
Що я - блондинка найдурніша,
І добровільно прийшла на вечерю
У лігво до людожера.

А він був славним, а він був дивним -      
Він був блондином!

Він обіцяв, що хорошим стане,        
Від людожерів ватаги відстане.
І жив би він за людськими законами,
Коли б не дружина-горгона.

А він був славним, а він був дивним -  
Він був блондином!

Примара підлітає до клітки, в якій сидить Карл, перетворений на мишу.

ПРИМАРА.  Сидиш? Ну, сиди-сиди. Людожер теж спершу по клітці бігав, сподівався вибратися. А я ж йому говорила: не потрібно мене викрадати! Не треба! У вас, кажу, дружина є. Вона, між іншим, зла чарівниця. А він тільки сміявся. Нічого, говорить, все одно тебе вкраду. Дружина, каже, у мене дурна, Школу чаклунства не закінчила, знає тільки одне закляття. І сміється. І регоче. Красень був! Блондин! Ось і досміявся, що я тепер примара, а він… (Прислухається.) Йде хтось! Невже люди! Ось зараз я їх полякаю! (Ховається.)

У лігво Велетня-Людожера заходять Клара та Кішка Мура.

КЛАРА. Як тут страшно!
КІШКА МУРА. Як тут брудно!
КЛАРА. Яке усе велике!
КІШКА МУРА. Яке все…
ГОЛОС ПРИМАРИ. Бу-бу-бу-бу!
КЛАРА. Ой!
КІШКА МУРА. Няв!
КЛАРА. Хто тут?
ГОЛОС ПРИМАРИ. Хто-о-о-о? Ту-у-у-ут?
КЛАРА. Чий це голос?
ГОЛОС ПРИМАРИ. Чи-и-и-и-й?
КІШКА МУРА. Принцесо! Здається, він нас дражнить.
КЛАРА. Хто "він"?
ГОЛОС ПРИМАРИ (завиває). Хто-о-о-о  я-а-а-а?!
КІШКА МУРА. Не знаю. Потрібно у нього запитати.
КЛАРА. Хто ти?
ГОЛОС ПРИМАРИ. Бу-бу-бу-бу!
КЛАРА. Що ти зробив з Карлом?
ГОЛОС ПРИМАРИ. З Карлом я зробила ВСЕ!

Принцеса Клара непритомніє. Кішка Мура ледве устигає її підхопити.
З'являється Примара.

ПРИМАРА.  А хто такий Карл?
КІШКА МУРА. Карл - це її наречений. І мій хазяїн. (Нахиляється над Кларою.) Принцесо, очуняйтесь! Не час непритомніти! Ну чого ви, примари злякалися, чи що?
ПРИМАРА.  А ти що, мене не боїшся?
КІШКА МУРА. Та я якось більше собак боюся, злих хлопчаків з рогатками. А примар - не дуже. (Кларі.) Нумо, принцесо, розплющуйте очі.
ПРИМАРА.  Принцеса? Ти назвала її принцесою?
КІШКА МУРА. Для примари ви надто повільно міркуєте. Так, це принцеса.
ПРИМАРА.  А чому ця принцеса розмовляє по-нашому?
КІШКА МУРА. Так це наша принцеса. Тутешня.
ПРИМАРА.  Як?! Невже! (Несподівано.) Онучка!

Принцеса Клара розплющує очі.

КЛАРА. Ви хто?
ПРИМАРА.  Я - твоя бабуся!

Принцеса Клара знову непритомніє.

КІШКА МУРА. Ну, не можна ж так відразу. Ви хоч би якось її підготували, чи що.
ПРИМАРА.  А в чому справа?
КІШКА МУРА. Ви ж страшна!
ПРИМАРА.  Ой, справді! Весь час забуваю, що люди бояться примар.
КІШКА МУРА. А ви впевнені, що принцеса Клара ваша онука?
ПРИМАРА.  Її мама королева?
КІШКА МУРА. Королева.
ПРИМАРА.  А я мама королеви. Значить, я бабуся принцеси.
КІШКА МУРА. Муррр! Так, значить, ви і є та сама блондинка?
ПРИМАРА.  Так, я блондинка. Але що означає "та сама"?
КІШКА МУРА. Ну, яка була такою дурноголовою, що її викрав Людожер.
ПРИМАРА.  Це хто тобі так сказав?
КІШКА МУРА. Це мені королева сказала. Особисто. У приватній бесіді. У пориві відвертості, так би мовити.
ПРИМАРА.  Ну, я їй дам ременя! Вона пошкодує, що назвала маму дурноголовою!
(Гнівно літає по лігву Велетня-Людожера.)

Принцеса Клара тихо стогне. Кішка Мура схиляється над нею.

КІШКА МУРА. Кларо! Отямилася? Тут твоя бабуся!
КЛАРА (розплющивши очі). Бабусю?! Це ти?! А чому у тебе такі великі вуса?
КІШКА МУРА. Ні, дорога принцесо! Я кішка. Кішка Мура. А твоя бабуся - ось вона, літає по приміщенню.
КЛАРА. Моя бабуся примара? Який жах!
КІШКА МУРА. Ну, всяке в житті буває. У мене ось бабуся кішка. У тебе - примара. Ви тут знайомтеся одна з одною, а я піду шукати Карла.

Кішка Мура йде.
Принцеса Клара та Примара деякий час мовчки дивляться одне на одного.

КЛАРА. Привіт, бабусю.
ПРИМАРА.  Дай мені обійняти тебе, Кларо!
КЛАРА. Не так швидко. Я ще трохи тебе боюся.

Дует Клари та Примари:
ПРИМАРА:
Я нещасна була, я страждала та мучилася,
Скільки років мріяла, дивлячись на обрій!       
Обійми ж мене, дорога внучко!
КЛАРА (перелякано). Вечір добрий.

ПРИМАРА:
В серці знову з’явились надія і сила,        
Знову хочу я танцювати й сміятися!
Скільки років тобі, онуко мила?      
КЛАРА (перелякано). Вісімнадцять.

ПРИМАРА:
Боже мій, яка всім іншим наука:
За бабусю життя підставляти під кулю,       
Визволяти прийшла улюблена онука!
КЛАРА (зворушено). Ах, бабуню!

Принцеса Клара та Примара обнімаються.
У цей момент заходить Мізандрія.

МІЗАНДРІЯ. Так-так! Бачу, майже вся сімейка зібралася! Для повного комплекту бракує тільки королеви.
КЛАРА. Де Карл?! Куди ти його поділа?!
МІЗАНДРІЯ. А ти сміливе дівчисько! Не побоялася прийти в лігво Людожера.
КЛАРА. Негайно звільни Карла!
МІЗАНДРІЯ. Ой, ой, я вся злякалася! Звільни його сама. Он він - в клітці.

Принцеса Клара підбігає до клітки, з жахом дивиться на мишу, що сидить в ній.

КЛАРА. Це… це Карл? Мій Карл?
МІЗАНДРІЯ. А що, твоя примарна бабуся не сказала тобі, що я перетворила Карла на мишу? Я ж Зла чаклунка, не забула?
КЛАРА. Бабусю, це правда?
ПРИМАРА.  На жаль, моя мила. Ця чаклунка-неук знає тільки одне закляття, але знає вона його дуже добре!
МІЗАНДРІЯ. Два! Я знаю два закляття! Одне з них перетворило мого чоловіка - Велетня-Людожера - в мишу, а інше обернуло в примару красуню, яку він посмів поцупити! А я ж забороняла йому викрадати красунь та тягати їх до нас у будинок!
ПРИМАРА.  Ах! Колись я була красунею!
КЛАРА. Ти і зараз непогано виглядаєш, бабусю! (Обіймає Примару.)
ПРИМАРА.  Не втішай мене, Кларо! Якби я могла плакати, то ридала б зараз гіркими сльозами!
МІЗАНДРІЯ. Ви так мило виглядаєте, що я навіть не знаю, що й робити. Хоча брешу - знаю! (Сміється.) Клара, я перетворю тебе на примару. І ти вічно дивитимешся на моє щастя з Карлом!
ПРИМАРА.  Ні! Я не дозволю тобі цього зробити! Сховайся за мене, Кларо!

Примара закриває собою Принцесу Клару.

МІЗАНДРІЯ. Це ти її засховала, чи що? Ти ж уся прозора, я все одно її бачу!
ПРИМАРА.  Пробач, онуко! Я зробила все, що могла! Я безсила перед нею!

Мізандрія встає в чаклунську позу.

МІЗАНДРІЯ. Увага! Чаклую! Раз! Два! …Апчхи! Що? Що таге? Гдо пдивів у будинок тварину? У меде… Апчхи! У мене… Апчхи!
ГОЛОС КІШКИ МУРИ. Алергія на кішок, так?
МІЗАНДРІЯ. Апчхи!

Заходить Кішка Мура. Йде до Мізандрії.

КІШКА МУРА. Я чула, це дуже поширене явище серед злих чарівниць!
МІЗАНДРІЯ (з жаху махає руками). Забедідь гицьгу! Негайно забедідь гицьгу!
КІШКА МУРА. Ну ні! Нікуди я не піду!
МІЗАНДРІЯ. Не підходь до меде!
КІШКА МУРА. Муррр!
МІЗАНДРІЯ.  Апчхи!

Кішка Мура підбігає до Мізандрії, треться об край її сукні. Зла чарівниця чхає.
У жаху біжить вона від кішки, але та не відстає, лоскочучи Мізандрію вістрям своєї шпаги.  Обидві вибігають.
Деякий час чхання триває. Потім лунає вибух.
Кішка Мура повертається, обтрушуючи з себе якісь клапті та витираючи шпагу.

КЛАРА. Мурочко! Що сталося? З тобою все гаразд?
КІШКА МУРА. Вона так сильно чхала, що… луснула. Присягаюся своїми смужками, вона луснула! Як повітряна кулька!
ПРИМАРА.  Дай я тебе розцілую! Ти врятувала нас!
КЛАРА. Почекай радіти, бабусю! Якщо Мізандрія загинула, то як нам тепер звільнити від чар Карла?
КІШКА МУРА. Няв! Про це я якось не подумала!
ПРИМАРА.  Можливо, дорогі мої, я зможу вам допомогти. Мізандрія так часто використовувала при мені це закляття, що я вивчила його напам'ять. Ну… майже вивчила.
КЛАРА. Що означає "майже"?
ПРИМАРА.  Ну, я майже впевнена, що у мене це вийде.
КЛАРА. Ніяких "майже"! Я не хочу, щоб з Карлом що-небудь сталося.
КІШКА МУРА. Принцесо, мені здається, що гірше вже не буде. В крайньому випадку, Карл так і залишиться мишкою. Ви зможете забрати його в палац, побудуєте для нього будиночок, іноді з ним гратиметесь, будете годувати його зерном, міняти тирсу.
КЛАРА. Який жах! Бабусю, чаклуй швидше!
ПРИМАРА.  Зараз, зараз, дорога онука!
Чаклуй баба, чаклуй дід!
Чаклуй сіренький ведмідь!
Була мишка маленька -
Стала… Ой, забула! Мені терміново потрібна рима! "Була мишка маленька…"
КІШКА МУРА. Стала книжка новенька?

Грім! Блискавки! Миша перетворюється на книжку.

КЛАРА. Мура! Що ти наробила?!
КІШКА МУРА. Ну, вона сама сказала, що потрібна рима!
КЛАРА. Бабулечко, мила, спробуй ще! Налаштуйся!
ПРИМАРА:
Чаклуй баба, чаклуй дід!
Чаклуй сіренький ведмідь!
Була книжка новенька
Став… Ну, допомагайте!
КЛАРА. Став хлопчина гарненький!

Грім! Блискавки! Книга перетворюється на Карла.

КАРЛ. Як же мені набридло бути мишею! Кларо, мила, у тебе не знайдеться чого-небудь погризти? Шматочка сиру, наприклад?
КЛАРА. Що?
КАРЛ. Та жартую я, жартую! Я твій колишній Карл!
КЛАРА. Я така щаслива!  

Карл і Клара кидають в обійми одне до одного.

КІШКА МУРА. Може, час в дорогу? У королівському палаці вже, напевно, накрили столи до вечері. Там і обійматися будете, скільки влізе.
ПРИМАРА.  А я? А як же я? Не можу ж я повернутися в палац Примарою? Це ж незмивна пляма ганьби на усю правлячу династію! Що скаже королева?!
КІШКА МУРА. А ми візьмемо з собою Книжку заклинань. Напевно там знайдеться те, яке перетворить вас назад на людину!
ПРИМАРА.  І я зможу обійняти своїх правнуків справжніми, а не примарними руками!
КАРЛ. Правнуків?
КЛАРА. Бабуся каже про наших з тобою дітей. У нас же будуть діти, Карле?
КАРЛ. Скільки побажаєш, дорога! І я усіх їх навчу шевській справі!
КІШКА МУРА. Але чоловічі професії заборонені.
КЛАРА. Ми відмінимо цей безглуздий закон, придуманий злою Мізандрією!
КАРЛ. Так! Пора покінчити з дискримінацією чоловіків! Що ви на мене так дивитеся?
Я теж знаю розумні слова!
КІШКА МУРА. Присягаюся своїми смужками, така історія Котові в чоботях і не снилася!

Фінальна пісня:

КАРЛ:
Один як перст я довго жив,                 
Та принцесу зустрів і полюбив.
І навколо таке закрутилося -                  
Що казкарям і не снилося!

КЛАРА:         
А я мушу чесно сказати сама,
Що в Карла до болю закохана!             
Мені перш ніж казка здійснилася
Кохання таке і не снилося!                  

ПРИМАРА:
Ах, діти, я пафосу не побоюсь:
Благословляю ваш шлюбний союз.
Свобода мені й не снилася,
І раптом вона здійснилася!

МУРА:
І в наш закуточок свято прийшло -
Хазяїн щасливий, мені повезло!          
Мур-няв, гармидер створився -           
Котові в чоботях й не снився!              

ВСІ:
Прощаємось, друзі, тут славно було.   
Добро тріумфує, покаране зло.
А все, що з нами творилося,
Шарлю Перро і не снилося!         

Завіса.
Кінець.

(с) Олег Михайлов, Дар'я Верясова
Этот адрес электронной почты защищен от спам-ботов. У вас должен быть включен JavaScript для просмотра.
Этот адрес электронной почты защищен от спам-ботов. У вас должен быть включен JavaScript для просмотра.
(с) Костянтин Солов'єнко, 2015. Переклад українською мовою.

Оригінальну музику до п'єси (пісні та музичні ілюстрації) написав композитор Артем Ляхович. Ноти висилаються за запитом!

"Драматешка" - детские пьесы, музыка, театральные шумы, видеоуроки, методическая литература  и многое другое для постановки детских спектаклей.
Авторские права принадлежат авторам произведений. Наш email: dramateshka gmail.com

Яндекс.Метрика Индекс цитирования